В містечку Остап’ї Хорольського повіту Полтавської губернії  у 1900р. діяло 3 школи: міністерська, земська та церковнопарафіяльна. Уже самі назви вказують  на підпорядкованість цих шкіл, джерело їх фінансування. В середньому по Полтавській губернії в початкових школах навчалося від 25 до 50 учнів, а на даний період в Остап’ї проживало 2 934 жителі (648 дворів). В містечку діяли три церкви – Троїцька і Миколаївська, якими опікувалися поміщики-землевласники Базилевські, та Хрестовоздвиженська.

    В рукописах місцевого краєзнавця, вчителя математики Івана Федоровича Кузьменка знаходимо відомості про те, що в 1904р. була побудована двокласна міністерська школа, до якої ходили діти із навколишніх сіл: Попівки, Федорівки, Романівки, Великих Кринок,  Балаклії, Рокити,частина з них досить віддалені від Остап’я.

    З інформації про виступ наймитів в остап’євській економії Єлизавети  Базилевської у 1905р., дізнаємося про прізвища місцевих вчителів-агітаторів: Ф.Е.Григоровича та А.Г.Буктованого.

    З 1904 до 1906 років директором міністерської школи був Буктований А.Г., а з 1906 до 1924 років Петечинський Михайло Григорович.

    У звітах про стан церковних шкіл Полтавської єпархії за 1913 р. відомостей про церковнопарафіяльну школу в Остап’ї не знаходимо. Або ця школа була не ревізована, або на даний момент з якихось причин не існувала.

    Зарплата вчителя  станом на 1 вересня 1912р. була 360 рублів. В перші роки радянської влади вчителі одержували натуральну оплату – один пуд гречки чи проса за місяць.

    В 20-і роки ХХ століття головною проблемою вважалася ліквідація неписьменності. І.Ф.Кузьменко зазначає, що 75% місцевого населення було неграмотним. Добровольцями з ліквідації неписьменності були Тарабан Федір Макарович ( в 1928р. очолить товариство спільного обробітку землі «Червона  Зірка»), Нікіфоров Михайло Йосипович, Корнієнко Г.Я. Багато зусиль докладав і завідуючий (директор) школи Петечинський М.Г.

    Поважною людиною в містечку був священик Троїцької церкви  Яків Андрійович Обламський.  Його донька Ольга стала дружиною Семена Івановича  Бережного (в майбутньому заслужений лікар УРСР). Ця родина залишила вагомий слід в розвитку містечка Остап’є. Семен Іванович займався медициною, Ольга Яківна приклала зусилля для ліквідації неписемності серед остап’євців.

    В рукописній автобіографії  місцевого вчителя біології Крипака Миколи Корнійовича читаємо, що в школу він пішов на початку десятого року свого життя, тобто в 1931р., вже вміючи читати та писати. Микола Корнійович зазначає, що в їхній хаті вечорами збиралися люди різного віку, де вчитель навчав їх грамоти. Так отримав перші свої знання грамоти і малий Микола. З теплотою згадує свою першу вчительку Скітську Таїсію Андріївну, яка жила при школі і їй присвячувала все своє життя.

    Микола Корнійович згадує, що в школі активно діяли гуртки: драматичний, співочий, юних фотографів, фізичний. Можливо саме в школі і зародилися захоплення М.К.Крипака до фотографування, до конструювання (склав радіоприймач, з якого вперше почув про початок війни  у червні  1941р.), до малювання, до співу. Керівник співочого гуртка Михайлець Олексій Микитович навіть дозволяв молодому Миколі  диригувати шкільним хором. Школа і сільський клуб забезпечували на той час дозвілля як дітей, так і дорослих жителів Остап’я.

    Десятий клас Микола Корнійович закінчив влітку 1941р. Війна зруйнувала всі плани не тільки Миколи Кріпака про вступ до Харківського військового медичного училища, а і багатьох його ровесників, усіх жителів рідного села.

    Таким чином, в І пол. ХХ століття в Остап’ї діяли двокласна міністерська, земська та церковноприходська школи. З приходом радянської влади почала діяти одна школа, спочатку початкова, потім семирічна, з 1938р. -  восьмирічна, а перед війною 1941-1945рр.—десятирічка.

    Школа переживала  усі проблеми, які панували у суспільстві: тяжке матеріальне становище, відсутність кваліфікованих кадрів, охоплення усіх дітей навчанням. Та не дивлячись на це, кожен її випускник згадував свої шкільні роки з теплотою та вдячністю до перших вчителів, до директорів, до однолітків.

В 1946р. був урочистий випуск учнів 10 класу, вперше після визволення краю від німецької окупації. Часи були непрості. Учні навчалися в пристосованих приміщеннях, в дві зміни, друга зміна навчалася при гасових лампах.

    Випускник Остап’євської школи 1957 р. Вишник Микола Федорович розповів, що школа запрацювала у вересні 1943р., одразу після звільнення села від німецьких загарбників.   Приміщення школи було у так званих попових хатах.  До 1975р., коли нова школа відкрила свої двері для учнів, навчання відбувалося в різних куточках села в різних приміщеннях.

    Головним завданням у 1944 р. було охоплення усіх учнів навчанням. З цією метою директор школи Іллюха  І.Н. видав наказ по школі №4 від 15.09.1944р., в якому зазначалося: «Зобов’язую учителів протягом трьох днів 15, 16, 17.09 зробити новий і точний облік дітей першого класів: колгосп імені Кірова                    – Костенко Г.П., Обревко В.І.; колгосп «Новий шлях» - Рвач Н.Л.; колгосп імені Леніна – Левченко К.М.». Станом на 09.10.1944р. в школі навчався 301 учень, а через рік було 386 учнів. 15.12.1944р. був виданий наказ по школі  про облік неписьменних та малописьменних віком від 17 до 50 років.

    День 3 вересня 1945р. згідно постанови уряду та наказу по школі №4 вважався вихідним днем і навчання не проводилося. День перемоги над Японією святкували у місцевому клубі, провівши дитячий ранок з танцями та піснями.

    У 1945р. для учнів 5-9 класів навчальний рік розпочався з 1 жовтня (наказ по школі №5), а в вересні вони були задіяні до сільськогосподарських робіт.

    У зв’язку з тим, що в роки окупації діти не навчалися, був порушений навчальний процес, та й одразу після закінчення війни не всі діти мали матеріальну змогу відвідувати заняття в школі через відсутність взуття, теплого верхнього одягу, охопити всіх дітей навчанням вдалося лише в 1947р. Їх було 515, а станом на 13.02.1950р. 577  учнів (18 класів). Це найвищий показник кількості учнів у школі за весь період її існування.

    Великим досягненням для села Остап’є було будівництво нової школи, яка радо відкрила свої двері перед учнями у січні 1975р. Двоповерхова простора та світла споруда з їдальнею, зі спортивним залом, розрахована на 450 учнів, була обладнана добротними меблями, унаочненням, яке і до нині служить уже новим учням. Багато зусиль доклав для відкриття нової школи її директор Вовкоріз Петро Григорович.

    В роки радянської влади школа відображала загальну державну ідеологію, а вчителі часто були в центрі політичних, соціальних та культурних процесів. Наприклад, учителі Швачка І.І. та Новицька Н.В. були обліковцями Всесоюзного перепису населення 1959р. (наказ по Остап’євській середній школі від 02.01.1959р. №28).

    Аналіз наказів по школі з 1944 до 2000рр. свідчить, що вчителів активно залучали до надання допомоги в роботі колгоспних дитячих ясел, до сільськогосподарських робіт на полях, до виступів з лекціями, концертами на фермах, у колгоспних бригадах. Учителі сприяли організованому збору учнями макулатури та металолому. З 1967р. до середини 80-их років у селі Остап’є діяла радіогазета для батьків, роботу якої організовували вчителі, призначені відповідно наказом по школі.

    На початку 80-их років в Остап’євській школі діяла кролеферма. Про наслідки її роботи дізнаємося із наказу по школі №27 від 12.04.1984р.

    З 1978р. багато наказів, які стосувалися військової підготовки, цивільної оборони, організації в школі стрільб, проведення гри «Зірниця», написані російською мовою, бо ініціювалися центральними органами влади Радянського Союзу  з Москви.

У післявоєнний час на території Остап’євської сільської ради існували:

• Гатчанська початкова школа (як філіал Остап’євської);

• Глибочанська початкова школа  (Тривалий час навчали дітей у цій школі Кабаненко Катерина Олексіївна та Ріпенко Ганна Степанівна);

• Плавлянська початкова школа (закрита в 1984р.) Тут працювали Кабаненко Надія Павлівна (мала один запис у трудовій книжці) та Полтавець Марія Іванівна;

• Запсільська восьмирічна, пізніше початкова школа (закрита 28.08.1997р.) ЇЇ директорами були Боцула Ольга Савична, Полтавець Марія Іванівна, Антоненко Надія Іванівна (1980-1997);

• Остап’євська середня школа.

Шкода, що із вище названих шкіл на сьогоднішній момент діє лише Остап’євська ЗОШ І-ІІІ ступенів, в якій навчається 70 учнів.  Закриття шкіл відобразило болюче питання демографічної проблеми в Україні, ставши першим кроком до зникнення маленьких сіл з карти рідного краю.

Літ.: 1.Кузьменко І.Ф.Історія Остап’євської середньої школи (до 1941р.)// Рукопис, 1967.-9с. 2. Крипак М.К. Моя біографія (рукопис) – Остап’є, 1998 // експонат шкільного музею. 3.Кузьменко І.Ф. Історія села Остап’є ( рукопис на друкарській машинці) – Остап’є, 1986 – 23с.// експонат шкільного музею 4.Кузьменко І.Ф.Остап’євська середня школа // І.Кузьменко Історія села Остап’є

 (рукопис на друкарській машинці) – Остап’є, 1986 – С.20-21 5.Кукленко О.М. Знати історію власної школи – ще більше її поважати  // Освітнє краєзнавство і формування лідерської компетентності у сучасній школі [ укладачі : Т.О.Бондар, Л.В.Литвинюк]. – Полтава: ПОІППО, 2012.—С.70-73 6.Вчителі Остап’євської школи — колишні випускники нашої школи / Матеріали проекту «Історія школи» // експонат шкільного історико-краєзнавчого музею № 263

Фото 1

Фото одного із приміщень старої Остап’євської школи

50-і роки ХХ ст.